Розповідь про рушник

  Не вистачить уроку нам, повірте,

Щоб розказати про майстерність і скарби,

Але сьогодні ми прийшли сюди,

Щоб розповісти вам про рушники.

Напередодні Різдвяних свят українські житла в давнині традиційно були прикрашені рушниками. Над вікнами, дверима, іконами кожна хазяйка вивішувала рушники-обереги. Композиція, малюнок кожного рушника, свідчив про талант, вдачу, працелюбність жінки.

В нашому красі теж висять рушники. Їм багато років, їх виливали, вишивали різні жінки, вони були свідками багатьох сімейних подій. А сьогодні вони віддають нам позитивну енергетику, яка зігріває нас та дарує нестримні емоції та відчуття.

Учитель. Не можна уявити собі українську хату без рушника. Довгими зимовими вечорами вишивали їх дівчата. Під вправними  руками майстринь простий шматок домотканого полотна ставав витвором мистецтва. Без рушника ніде не обходилося, він завжди був під рукою. Тому назву свою дістав від слова «рука» - ручник, тобто рушник.

Із давніх-давен у чарівну силу рушника вірили як у доброго чудодія, що берегтиме від всякого лиха.

Спитаєте, звідки ж бо взятися такій силі? А сила рушника – у візерунках, вишитих на ньому.

Історія рушника дуже цікава. Традиційно він слугував оберегом.

Ще за поганських часів його чіпляли на дерева, пускали на воду, клали на каміння й молили богів, щоб відвели стихійне лихо, всяку порчу, просили благодаті: щоб родила земля, щоб біда й усяка напасть обминали родину. Із приходом християнства з рушниками проводжали князів у похід, храмові рушники дарували церкві. Серед них були ті, що висіли на вівтарі – божники, настінні або охоронні.

Учениця. Рушник супроводжував людину з перших хвилин життя. на вишиті рушники приймала повитуха немовля. Для хлопчиків вишивали одні візерунки, для дівчаток – інші.

Рушник-оберег мав стати на заваді всьому злому. На рушниках-оберегах вишивали квітку Берегиню. А що ж це за квітка така – Берегиня?

Учениця 1. Берегине, хто ти?

Учениця 2.  Тебе створив народ такою загадковою, багатоликою та могутньою квіткою, яка зберігає в собі материнську силу жінки.

Учениця 3.  Ти сама мати-природа, яка несе в світи й суть творення, й суть захисту, а через це вічну гармонію та оновлення життя.

Учениця 4.  Ти – чарівна квітка – пані, що береже біле, червоне та чорне зерно, зерно духу, крові та землі – плоті, готова в цю мить розлетітися в космосі для зародження нового життя.

Учениця 5.  Твої віття – руки обтяжені земним насінням розвитку, але ти знаєш час того магічного помаху – завісу.

Учениця. Пломеніють диво – рушники,

України нашої святиня,

І дітей усіх своїх віки

Зігріває мати – Берегиня.

Ви подивіться: оцей рушник, який у багатьох хатах уже зневажили, заховали як річ непотрібну подалі від очей людських «живе» поряд з нами від часу народження, веде нас по життя. І проводжає в останню путь. Вдумайтесь: чи помилимось ми, коли назвемо рушник нашою святинею? І при народженні, і в армії, і при сватанні, і на весіллі в`яжуть молодим руки рушником, помирає людина – і в останню дорогу її проводжає рушник.

А тепер погляньте на розмаїття фарб, яке оселилось сьогодні у нашому класі.

Уявімо собі руки і обличчя тих людей, які вишивали, творили ці неповторні малюки! І, мабуть, кожний знаходив у тому чи іншому рушникові ніск близьке його душі і серцю. Він нагадував людині про якість події її життя. кожний рушник може розповісти про місцевість, де жили чи живуть їх творці.

В чому секрет їх успіху? В їх працелюбності, в любові до рідної землі, глибокому розумінні народному мистецтва і використанні його скарбів, в його творчості.

«Хата без рушника, що сім`я без дітей» - говорили в народі. Майже в кожній, навіть найбільшій оселі, завжди на видному місці висіло декілька видів рушників. «Утирач» використовували для рук і обличчя, «стирок» - для посуду, стола і лав «покутник» і «кільковий» - оздоблення стін, покуті, «божник» для облямування дорогих ікон.

А чи знаєте ви в яких обрядах неодмінно був присутній рушник?

З рушником, вербою, калиною виряджали в дорогу, з ним приходили, ушановуючи появу немовляти, зустрічали різних і гостей, проводжали людину в останню путь. Але найбільше збереглися ці символи у весільному обряді. Рушники дарували старостам. Рушниками зв`язували руки молодим, бажаючи їм щасливого подружнього життя. на рушнику вінчалися.

 Оздоблення рушників – це невичерпна скарбниця народної фантазії.

Причім самі орнаменти, вишивані на рушнику, вказували для чого він призначений. Так, наприклад, на рушнику, призначенім для похоронної процесії, був вишитий хрест з різними додатками; на рушнику, призначеному на весілля, вишивали «дерево життя» в різній стилізації і різні апотропеїчні символи. На рушниках, призначених для оздоби хати, вишивають здебільшого «дерево життя» і теж різні апотропеїчні символи, подібно як на стінах світлиці, тільки в іншій стилізації.

В давнину старі люди говорили, що хата, оселя, усе що в ній є, що збагачує сім`ю – є берегинею. Рушники – обереги людей. Здавна кожне село славилося виробами народних майстринь. Красу навколишнього світу вони передавали в своїх роботах, а своє вміння дітям.

У різних районах України рушник називали по різному, залежно від його призначення.

В нашій колекції зібрано  рушників. Вони створені у минулому ХХ столітті. Їхнім авторкам сьогодні понад 80 років. Вони родом з Львівської, Волинської, Дніпропетровської, Хмельницької, Віровоградської, Чернігівської, Київської, Полтавської, Миколаївської та Сумської областей. Серед рушників є:

1) Іконний «Радуйся». Його вишивала Вітько Марія 1932 р.н. із Львівської області – на ,,,,, полотні.

Рушник Весільного обряду.

Учитель.  Після сватання справляли гучне весілля. А в понеділок багато людей сходилося дивитися, як молода починала вбирати хату своїми рушниками. Розвішувала їх на двері, й на образи, й на вікна, й на здеркала. Хата мала вигляд писанки. «Нехай ваші, мамо, спочивають, а мої до роботи стають», - казала при тім. Це означало, що молода господиня відтепер виконуватиме основну домашню роботу, а мати або свекруха (залежно від того, при кому залишилися жити молоді) можуть більше відпочивати. Стара господиня відповідала: «Нехай буде так, як Бог велів». Складала свої рушники в скриню, і лежали вони там до останньої днини.

2) Рушники весільного обряду:

- «Весняне ,,,  - Хмельницька обл.., вишивала Хрущ Катерина, 1945 р.н.

- «Квітка за квіткою» - Кіровоградська обл.., вишивала Буряк Валентина, 1942 р.н.

- «Чарівна квітка» на до,,,, полотні - Волинська обл.., Десисовець Ніна, 1940 р.н.

- «Берегиня» - Чернігівська обл., Касенко Ольга, 1937 р.н.

На рушникові – маки. З давніх-давен в Україні святили мак, обсипали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви на весні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищенну пам`ять роду.

Рушники – обереги, як розвішували над вікнами, дверима.

«Маки дитинства» - Дніпропетровська обл., Пилінко Марія, 1933 р.н.

«Квітуча дилина» рушник – оберіг (над вікном, дверима), - Київська обл.., Рудьківська Марія, 1947 р.н.

Рушник – купельний «Моєму синочку» - Полтавська обл.., Петренко Лідія, 1949 р.н.

Ще до народження дитини, готували для ,,, рушник. На ньому дитя хрестили, виряджали до армії, женили.

Погляньте на подарунковий рушник «На згадку про нашу дружбу» вишивала Байденко Євдокія, 1946 р.н. з Миколаївщини.

Дівчинка: (рушник-утирач). Підростала дитина, а мамині руки вишивали їй рушник-утирач. На ньому квіти, дерево з пташками і слова «Доброго ранку» або «Доброго здоров`я».

Цей рушник висів на кілочку біля дверей. Подавала мати рушник і промовляла: «Утирайся, мій синочок, в рушничок біленький, та будь же з ним щодниноньки, добрий, веселенький» - вишивала Кривенька Оксана, 1959 р.н. із Сумської обл..

Шануйте друзі рушники

Квітчайте ними свою хату

То обереги від біди.

Висить цей рушник на стіні

В нашій тихій, привітній оселі.

Тільки квіти на ньому чомусь

Вже поблідли й не дуже веселі,

А квіти поблідли, бо роки проплили.

Вишивала його іще моя прабабуся.

І висить рушничок цей, як згадка жива

І на нього завжди я дивлюся.

Асистент вчителя. В Києві на Андріївському узвозі на етноярмарці можна побачити сотні майстерно-вишитих рушників. Українські емігранти часто купують тут як сувенір український рушник і як найдорожчий подарунок везуть його з України. Бо на ньому вишиті і калина, і соняхи і коси українських верб – все те, чого нема на чужині.

Щоб запам`ятати нашу зустріч, пропоную заспівати разом пісню про рушник.

Український рушник вібрав в себе колосальну позитивну енергетику, і ці  дивовижних творінь людської фантазії, зігрівають нас сьогодні і вчать любити життя.